Короче, моя файна колежанка Алка Зельцер каже, що я таки да йобнутий на всю голову. І щоб така добра і цинічна потвора так не любила самого себе - то ще надо було багато над собою працювати. "На шо ті чувства? - метає громи Алка. - Був собі нормальна людина, кремінь, мєгачєлавєк, ніжності, турботи і всього такого вистачало, щоб тебе і так любили, тіки скажи, що тебе від того не нудить. А тут, канєшна, очі телячі, слюні як в боксера потекли, ментальний колапс, серце не камінь, брєд романтічєскій із рота - кому це чмо надо? Хутко на хуй стоїцизм, шо за мікрокласіцизм?"

Це все Алка каже і рже. І я ржу. А шо?

upd.
Алка наполягає, щоб до протоколу внесли "ні стратегії, ні тактики, ні вобще мозгов" як сталий дружній епітет.